
Коли наприкінці дев’яностих готувалися до відкриття регулярних залізничних перевезень контейнерів між портами у Гданській та Одеській затоках, здавалося, що планований «сухопутний міст» стане справжнім хітом. Однак попри всі свої переваги, відкрите 2001 року сполучення не виправдало себе. Проект провалився, хоча всі проведені дослідження доводили його доцільність. Та якщо все мало бути так чудово, то чому ж таки не вийшло? Чи в усьому винен лише людський чинник, а саме — нездатність послідовно розв’язувати назрілі проблеми, яких не бракує між польською та українською транспортними системами?Запитання не зайве, та не випадково порушуємо його саме зараз. Адже на черзі — реалізація наступних великих проектів із циклу «сполучення України з Балтикою». Йдеться про чергові підходи до реалізації нафтопроводу Одеса—Броди—Гданськ та про концепцію «Балтійська Україна», яка передбачає створення українського термінала в сусідньому з Гданськом Ельблонзі та розвиток залізничних сполучень цього порту з Західною Україною.