Він відрізняється від решти країни практично всім – унікальним ландшафтом, особливою історією, національностями мешканців. Якщо розселені внаслідок акції “Вісла” українці десь у Польщі й можуть почуватися справжніми господарями своїх сіл і міст, то насамперед на Вармії та Мазурах.
Українці
Завдяки прорахункам комуністичної влади переселені українці опинилися на Вармії та Мазурах у компактних громадах, що дало їм змогу зберегти свою тотожність. У цьому регіоні не бракує сіл, де українці становили, а то й нині становлять більш ніж половину мешканців. Тож не дивує й те, що до українських класів шкіл ходять також багато дітей польської національності, а етнічні поляки трактують вивчення української як щось цілком природне, придатне у спілкуванні з сусідами та друзями.
Нікого на цих теренах не дивує й те, що заслужений український патріот Мирон Сич довгі роки займав найвищі посади в регіональній владі, а внаслідок останніх виборів став єдиним українським депутатом польського парламенту. Схожі ситуації трапляються в Польщі дуже рідко – крім Вармії та Мазур, таке можливо хіба що тільки в Лігниці й деяких субрегіонах Західного та Центрального Помор’я.
Пруси й хрестоносці
Коли на зламі Х та ХІ століть Польща виникала як єдина держава, Вармії та Мазурів не було в її складі. Це була територія прусів – нації з групи балтів, спорідненої з литовцями (а точніше – з летувісами, оскільки тоді “литовцями” називали предків нинішніх білорусів). Проте вже тоді регіон перебував під сильним впливом сусідньої Польщі – слов’яни становили суттєвий відсоток населення Прусії, а св. Войцех, який поїхав із місією навернути прусів на християнство й загинув – один із патронів Польщі. Згодом польський князь Конрад Мазовєцький, невдоволений постійними наїздами прусів на свою державу, запросив хрестоносців, щоб вони навели лад із “невірними балтами”. За цей учинок поляки донині проклинають свого князя, оскільки замість невеликої проблеми, якою для Польщі була Прусія, постала серйозна загроза у вигляді німецької держави хрестоносців.
Битву під Грюнвальдом 1410 року, в якій поляки разом із білорусами (литовцями) побороли німецьку державу, вважають головною перемогою Польської держави в її тисячолітній історії. Згодом Вармію та Мазури почасти долучили до Польщі, а з решти земель постало німецьке ленно, підлегле польському королю. І хоча аж до 1945 року тут не було офіційно Польщі, але внесок регіону до польської культури та науки – неоціненний. Саме в Ольштині та Фромборку жив Міколай Копернік, а з-поміж менш значущих персон варто згадати відомого поета Константіна Ільдефонса-Ґалчинського, вірші якого вивчають учні всіх без винятку польських шкіл. Звісно, регіон тісно пов’язаний і з німецькою традицією. У Моронгу народився та мешкав один із найвідоміших німецьких творців епохи романтизму – Йоган Готфрід Гердер.
Переселенці
Після ІІ світової війни німецьке населення виселили до Німеччини, а тут осіли поляки з “кресів” та українці – переселенці із Закерзоння, жертви акції “Вісла”. Спочатку впродовж довгих років поляки й українці жили окремо, не довіряючи одні одним і не бажаючи знати мову сусідньої нації. Багато українців почали розмовляти польською лише у віці 12-13 років. Взаємну недовіру підсилювала комуністична пропаганда.
Однак поступово ставало очевидним, що й одні, й інші були жертвами тоталітаризму, і їм не з власної волі довелося мешкати в чужому, хоча й дуже гарному краї. Оскільки на Вармії та Мазурах практично немає корінного населення (кожен є переселенцем або, радше, нащадком переселенців), полякам дуже легко було зрозуміти місцевих українців і сприйняти їх як “своїх”. Інші регіони Польщі можуть лише вчитися у варм’яків і мазурів цієї толерантності.
Спадщина
Унаслідок цієї історичної та культурної суміші на Вармії та Мазурах залишилася особлива архітектурна спадщина, якої, крім Калінінградської області (тепер – Росія, раніше – Кенігсберг), немає ніде в Європі. Це передусім потужні й своєрідні хрестоноські (крижацькі) замки, німецькі палаци та червоні цегляні домівки з характерним дахом із червоної черепиці. Якщо до цього додати багатство великих чистих озер, збережених у природному стані лісів і своєрідних моренних пагорбів, отримуємо картинку, якої немає де інде.
За першість у регіоні змагаються два міста – Ольштин (столиця регіону) та не набагато менший за нього Ельблонг – місто з багатими морськими традиціями, розташоване над лиманом Вісли. Однак, як кажуть, не по столиці впізнаєш край. Тож відчути справжній дух Вармінсько-Мазурського воєводства можна, побувавши, наприклад, у містечку, що розташоване посередині залізничного та дорожнього шляху Ельбльонг-Ольштин. А саме – в Моронзі.
Моронг
Це 15-тисячне містечко, в якому мешкають кілька сотень етнічних українців. Тут є все, що обов’язково мусить знайтися у вармінсько-мазурському містечку схожих розмірів: крижацький замок, готичний костел, готична ратуша, бароковий палац (у якому колись жив голландський рід Донів), греко-католицька українська церква, старовинна вежа та невеличкі озера. Загалом місто створює враження дуже спокійного та приязного. Воно нібито нічим особливим не відрізняється, адже майже всі містечка регіону можуть похвалитися подібними архітектурними пам’ятками.
Однак найбільша принада Моронга – це розтягнуте на шість кілометрів східніше міста озеро Наріє площею 12 тис. кв. км (лише наполовину менше за Шацьке озеро Світязь). Озеро належить до найчистіших у Польщі. Воно має дуже цікаву берегову лінію, аж 19 островів і багато півостровів. Жоден шанувальник вітрильництва та віндсерфінгу не нарікатиме тут на нудьгу, адже озеро чудово підходить для любителів вітрильного спорту – тут дме доволі сильний вітер та є достатня за розміром акваторія. Крім того, в селах Кретовіни, Жабі Ріг, Богачево, Ґульбіти, Понари та Боґухвали можна дешево орендувати кімнату чи домівку.
Поблизу Моронга є ще одна цікава місцевість – село Русь. Його назва не випадкова – історики підтвердили, що в середньовіччі тут проживало багато русинів. Саме село мальовничо розташоване між двома озерами, лісами та пагорбами.
Загалом зв’язок цих земель з Україною є більшим, аніж це може видаватися на перший погляд. Зрештою, мало не кожен українець, який в’їжджає на Вармію та Мазури, почувається тут, наче на батьківщині.
Хто не вірить, може спробувати.
Якуб Логінов
"Львівська газета", Вівторок, 11 грудня, 2007 року, № 225 (295)
